прот. Михаїл Коник

 

МАТЕРИНСТВО ЯК ЯКІСНЕ ПЕРЕТВОРЕННЯ ЖІНКИ

 

«Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже!»

 (Лк. 11: 28)

 

Протягом багатьох десятиліть у свідомості людей руйнувався образ сім'ї. Спотворено саме уявлення про сімейні цінності, про святість сім'ї та материнства. В суспільстві створюється зовсім інший ідеал жінки – сексуальної, зовні привабливою, а все, що стосується сімейної сторони життя не просто йде на другий план, а відсутній зовсім.

Глянцеві журнали, рекламні агентства і багато інших сил маніпулюють свідомістю жінки. Причому це відбувається тоді, коли дівчина ще тільки формується як особистість. Більш того, журнали вводять дівчат в оману щодо навколишньої дійсності, і коли дівчина вступає в зрілість і вже може народжувати дітей, вона стикається з великими проблемами. Основна проблема тут полягає в тому, що більшість читачок, на їхню думку, не відповідають образу сучасної жінки, представленому в журналах, і це викликає з їх боку психологічну напруженість, а іноді і стрес.

Поряд із зразками зовнішності, рекламні образи нав'язують також досить примітивні моделі людської поведінки і міжособистісного спілкування. У молодих людей складається враження, що цілком нормальні поверхневі, неглибокі відносини. Материнство як покликання жінки сучасністю в більшості нівелюється, а в кращому випадку, зводиться лише до певної фізіологічної функції жінки – народжувати. Преп. Паісій Святогорець повчає: «Для багатьох людей, які живуть по-мирському, сім’я сьогодні позбавлена смислу. Тому такі люди не одружуються, або ж, одружившись, уникають народження дітей, або вбивають дітей абортами й у такий спосіб самі винищують свій рід.» [4;74]. Проблема  розуміння материнства як покликання жінки в суспільстві потягає за собою й факт руйнування самого суспільства в цілому.

Професор І. Сілуянова припускає, що «слово «мати» пов'язане з філософським терміном «матерія». Святість людини, святість материнства, сутність материнства - це матерія любові. Філософське тлумачення цих зав’язків - ключ до розуміння серйозності проблеми знецінення материнства. Поняттям «матерія» у філософії позначається весь існуючий матеріальний світ, включаючи світ людських відносин.» [5]. А, отже, материнство можемо вважати субстанцією не лише сімейного виховання, але й субстанцією людського існування. Знецінення материнства, яке сьогодні витає в суспільстві, руйнує усі можливості і необхідності гармонії людських відносин. Небажання народжувати є втратою радості материнства. «Не буде радості материнства – не буде святості материнства…мати повинна перемогти в собі стан, коли вона не бажає народжувати і виховувати своїх дітей» [2]. Материнство безпосередньо залежить від народження дитини. Народження дітей відкриває можливість жінці називатись матір’ю.  В християнських канонах жінці надається особливий статус, її материнство заперечує протиріччя між «божественним і тварним», природнім і культурним. Це проявляється інтерпретації материнської місії жінки, окреслює її ідеальні риси, що зводять її до основного призначення – материнство. Основними рисами ідеального образу жінки, як матері є цнотливість, ідея духовної чистоти, відповідальність за духовне формування дитини. Народження дітей є запорукою розвитку людства, а з точки зору Біблії, божественним завданням сім’ї. Це покликання Священне Писання в Книзі Буття відкриває нам наступне: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю» (Бут. 1:27-28).  А після гріхопадіння жінка отримує особливу обіцянку – народження Христа. І саме їй покладена особлива місія материнства – народжувати. І хоч хтось називає це покаранням праматері Єви  за вчинений гріх непослуху, та сам Ісус уже в своїй проповіді говорить про радість народження. «Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитинку ж породить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ» (Ів. 16:21) Радість від нового життя наповнює серце жінки і це зовсім не прокляття.. Ще глибше відкриває нам покликання материнства ап. Павло, стверджуючи: «Жінка буде спасенна, народжуючи дітей, якщо буде жити у вірі та любові, свято та розсудливо» (1 Тим. 2:15). А отже, можемо стверджувати, що материнство є радістю, що перетворює людину до райського буття в Бозі. Радість матері не тому, що поява дитя обіцяє їй будь-які вигоди, а тому, що людина народилася в світ і для світу Але разом з тим, апостол Павло розгортає умови християнського розуміння материнства – це життя у вірі, любові, святості і розсудливості. Народження дитини у таких умовах життя формує справжнє покликання материнства, яке саме полягає у подоланні гріховності непослуху першої жінки Єви. Тобто через материнство жінка наближує себе, а відтак, і свою сім’ю до буття в Бозі.  Спробуємо коротко проаналізувати ці умови реалізації материнського потенціалу наближення людини до Божественного буття.

Материнська любов

Виношуючи дитя, жінка змінює свій спосіб життя, жертвує своїми звичками та вподобаннями, піклуючись про фізичне і психічне здоров'я дитини. Вагітність змінює жіночу особистість, адже протягом цілої вагітності під її серцем виношується нова людина. «Просто любити когось – це ще мало. Треба любити людину більше, ніж себе самого. Мати любить своїх дітей більше, ніж себе.» [4;87] Виховуючи дитину, жінка жертвує своїми інтересами і часом. Через жертвуванням собою проявляється материнська любов, як вміння володіти собою, а не як влада над іншим. Це щоденна внутрішня душевна і духовна робота, яка часом вимагає великих зусиль, ніж інтелектуальна і фізична праця, формує в жінці якості материнства. «Творіння людини – вища напруга всіх ваших духовних сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти не тільки і не стільки джерело щастя. Діти - це щастя, створене працею.» [7]. А отже, безнастанна праця, самовдосконалення і жертовна любов є тією рушійною силою материнства, що здатна привести жінку до реалізації потенціалу святості. Митрополит Лімасольський Афанасій роздумує наступне: «Апостол говорить, що найбільша чеснота - це любов, а батьки кажуть, що найбільша чеснота - розсудливість. Чому? Вони не суперечать один одному: любов - найдосконаліша з чеснот і благодатних дарів, тоді як розсудливість - це спосіб, яким ти використовуєш її. Іншими словами, ти можеш мати любов, але не мати розсудливості, і по любові йдеш і відвідуєш іншого, але у тебе немає розсудливості, і ти по любові знову ж сидиш довгими годинами і говориш йому все, що не приносить йому жодної користі.» [1].

Материнська розсудливість.

Материнська розсудливість дає можливість жінці правильно розставити акценти любові до дітей. Розсудливість вважається однією з найвищих чеснот християнина. «Вона навіть більше любові, оскільки безрозсудна любов може заподіяти зло, та й не просто може, а робить це.» [1]. Безрозсудна любов призводить матір до помилок у вихованні своїх дітей, до травмування дитячої особистості. Хибне сприйняття дитини як певної речі, як об’єкту задоволення свого материнського себелюбства. Василь Сухомлинський  в «Батьківській педагогіці» стверджує, що якщо «мати не приділяє достатньої уваги дітям, якщо вона не стала центром духовного життя дітей – їх оточує атмосфера духовної пустоти і убогості.» [7]. Саме через безрозсудність матері в сім’ї створюється атмосфера духовного вихолощення, бездуховності або і повного абсурду. Сама материнська любов в такому світлі виглядає абсурдною: вона або всеціло прив’язує дитя до свого егоїстичного бачення, або навпаки, розвиває в дитині себелюбство, нарцисизм і егоцентризм.  Звідси, розсудливість є тією якістю материнства, що дає можливість правильно скоординувати жінці свої дії у відношенні до дитини, як свобідної особистості.

Материнська святість.

В Євангелії Христос відкриває нам ідеал материнської святості через відкриття людини на послух волі Господній: «Блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його.» (Лк. 11:28). Співвідношення цілі християнського життя жінки до волі Господньої є відкриттям на прийняття народити нове життя. Ідеальною іконою материнського послуху є Діва Марія. Вона стала матір'ю по Слову Господньому. Згідно євангельської розповіді, отримавши звістку від Архангела Гавриїла, Вона із смиренням прийняла це, стверджуючи: «Се раба Господня» (Лк. 1:38). Про те, ми не бачимо в цій історії, жодної тіні примусу, насильства, а лише, через сприйняття волі Господньої, вільний вибір свободи буття в Бозі. Відношення дітей до матері є дзеркальним відображення послуху матері перед Небесним Отцем. Саме через прийняття Бога в людині народжується свобода буття. Материнство в такому образі відкривається нам як свобода, що веде до райського перебування людини, як особистості в Божественному бутті.

Материнська віра.

Приклад материнської віри ми знову знаходимо в Євангелії: «Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!» (Лк.1:45), називаючи віру щастям. Віра, яка розкривається на Священному Писанні, сповнена всецілої довіри до Бога. «Мати не передає дитині віру, але віруюча матір відчуває себе захищеною, відчуває внутрішню впевненість, душевний спокій, і все це особливим чином впливає на дитину» [6;14]. Дитина, відчуваючи материнську віру, впевненість у Божественному промислі, й сама перебуває у духовному спокою. Віруюча жінка здатна на справжню жертву, якщо вона дійшла до тієї стадії духовної зрілості, де вже не залишається жодної надії на свої сили. І це звертає її до Творця, в якому вона знаходить, що її допомога – Господь і її надія - Господь. У неї є особистий зв'язок з Богом, і вона здатна через свою віру довіряти Богові у своїй творчості зрощення дитячої душі. Саме ця якість материнства дає можливість відкритись матері на волю Господню, що дає можливість знівелювати егоцентричність матері, як певного хворобливого стану у відношенні до самого процесу виховання. Материнська віра дає можливість відчуття співтворчості із Творцем.

Проглянувши якості материнства: віра, розсудливість, святість і любов, можемо говорити про саме розкриття материнства, як певної субстанційної цілісності сімейного виховання, форми повернення людини до Бога. «Людина творить не сама собою, творить Бог, але ж знову не Сам Собою. Бог бажає, щоб Він був Творцем, а людина – співтворцем. В цьому утримується ввесь смисл, і батьки, які не усвідомили цього, не можуть правильно поводитись з дітьми, які є їхнім творінням у співтворенні з Богом. Звідси, вони не можуть дати відповідного виховання і вдихнути в дітей повноту життя.» [6; 9]. Розуміння співпраці людини і Бога відкриває можливість наближення людського буття до вічності. І в такому вимірі материнство постає як розкриття людського потенціалу співтворення нової людини в її свобідному особистісному вимірі буття людини і Бога.

Список використаної літератури

1. Афанасий, митр. Любовь и рассудительность. // Электронный вариант: http://www.pravoslavie.ru/59896.html
2. Без радости материнства нет святости материнства. Интервью с владыкой Савватием. // Электронный вариант: http://www.pravoslavie.ru/86929.html
3. Біблія. – К.: УБТ, 1990.
4. Паїсій Святогорець, преп. Слова. Сімейне життя. Т. 4. // пер. ред-ія журналу «Премудрість Божа Софія». – В 6 тт. – Стрий, 2009. – 328 с.
5. Святость материнства - это материя любви. // Электронный вариант: http://www.pravoslavie.ru/103071.html
6. Симеон (Крайопулос), архим. Родители и дети. – М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2018. – 464 с.
7. Сухомлинский В. Родительская педагогика. // Электронный вариант: http://loveread.ec/read_book.php?id=60613&p=30