Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми входимо разом із Господом до Єрусалима, де Його зустрічають радісні люди, котрі виголошують Йому славу. Серед тих людей є старі і молоді, чоловіки та жінки, є також і діти: всі вони вийшли зустріти Того, про Кого деякі із оточуючих встигли засвідчити, що перед приходом до Єрусалима Син Давидів звершив чудо – воскресив Свого друга Лазаря, якого в подальшому первосвященники прагнули убити, оскільки через нього багато людей ставали віруючими у Христа (див. Ін. 12, 10; 17-18). Йдучи поруч зі Спасителем, Лазар лише власною присутністю свідчив велелюдному натовпу про те, що Ісус є Воскресінням і що кожен, хто вірить у Нього, хоч і помре, але буде жити (див. Ін. 11, 25).

       Святитель Кирило Олександрійський у своїх повчаннях звертає увагу на те, що «Спаситель не знищує смерть в теперішньому віці, але присвоює їй лише тимчасову владу над віруючими, бо до належного часу зберіг благодать воскресіння». Це та невимовна благодать, причасником якої ще під час земного служіння Спасителя встигли стати праведний Лазар, син наїнської вдови (див. Лк 7, 11-16) і донька начальника синагоги Яіра (див. Мк. 5, 35-43; Лк. 8, 49-56), а нині кожен, хто носить на своєму серці викарбуване сповідання – «християнин». Слід сказати, що правдиве християнство – це не голосні вигуки і не шумні овації, а реальні справи, що ґрунтуються не на тимчасовому враженні про звершене Господом диво, а на постійному прагненні бути із Ним, служити Йому і нести проповідь про Нього своїм благочестивим життям.

    Нам не відома конкретна кількість, яка увірувала тоді у Віфанії, а згодом і в Єрусалимі, але кожна віруюча душа вже є великою цінністю в очах Люблячого Христа, Котрий заради спасіння людини сьогодні переступає єрусалимську браму, щоб звершити все, чому належало сповнитися. Навіть апостоли не до кінця розуміють, що відбувається і що саме збирається чинити їхній Божественний Учитель (див. Ін. 12, 16), проте лише Його присутність вже бентежила фарисеїв, яким не подобалося те, що за Христом слідує велика кількість народу, серед яких були не лише вірні юдеї, але й навіть представники еллінського народу (див. Ін. 12, 19-20).

    Ми з вами також слідуємо за Христом, але наша єрусалимська дорога триває упродовж всього життя, у будь-які моменти якого нам слід бути готовими і нести пальмові гілки, і опинитися поруч підніжжя заміського пагорба, і радіти біля відваленого каменю світлосяйної печери, пам’ятаючи слова нашого Спасителя: «Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга» (Ін. 12, 26). Таким чином, ми йдемо за Господом від моменту свого Хрещення і до самої кінцівки земного життя, але не кінцівки буття вічного, тому що вічність – це прояв любові Бога до Свого творіння, покликаного до існування поруч із Творцем у Його Царстві.

    Преподобний авва Филимон навчає: «Немає іншого шляху, що зводить на Небо, крім абсолютного віддалення від усього злого, здобуття всього благого, досконалої до Бога любові і перебування з Ним у преподобії і правді: так що коли в кого буде це, він скоро зійде до Небесного лику». Саме таким має бути наше крокування за Царем Слави, Котрий смиренно схиляється і приносить Себе в Жертву за людину.    Господь – це невичерпне джерело всіх благ, долучатися до якого необхідно ось такими активними вчинками, на які вказує древній подвижник. Власне кажучи, доволі дивною буде виглядати людина, котра ідентифікує себе християнином, але не вбачає необхідності примножувати у своєму житті благе, рішуче знищуючи навіть найменші прояви зла.

    Подія сьогоднішнього дня нагадує нам про важливість такої діяльності, оскільки там, в Єрусалимі двохтисячної давнини, ми бачимо доволі неодноманітну публіку містян, серед яких були злостивці і наклепники, заздрісники і обмовці, але були і ті, котрі залишилися вірними Богові, Котрий, виконавши належне, воскрес після ганебного Розп’яття. Так, цих людей могло бути значно менше за тих крикунів, що прохали про розп’яття, можливо навіть, що деякі із тих, хто увірували в Віфанії, спокусилися і відійшли від Христа, але з Ним зосталися ті, які дійсно прагнули бути із Ним, або ж повернулися до Нього через щиросердечне покаяння.

    Єрусалимські християни тоді і християни сучасності всі покликані до слідування за Ісусом, Котрий учора, сьогодні й навіки Той Самий (Євр. 13, 8). Святитель Лука Кримський в своїй святковій проповіді з нагоди цього торжества закликає до наступного: «Хай ми поставимо метою життя нашого слідування за Христом … Підемо ж за Христом, йдучи через тісні ворота вузьким шляхом – і упокоїмося там, де сяє вічна слава Святої Трійці». Так, усвідомлюючи таку важливу істину, в кожного з нас має бути приготована брама душі для зустрічі Бога, за яким ми, в свою чергу, йдемо вузькими стежинками вже до воріт Небесного Царства, заново відчиненого Животворчим Хрестом.

    Кожен із нас, улюблені брати і сестри, покликаний до входження в Обителі вічного блаженства, вічної радості та вічного перебування разом зі Спасителем. Покликаний кожен, тому що не на обличчя наші дивиться Господь, а на наші добрі справи, через які здобувається честь, мир і слава (див. Рим. 2, 10-11). Не будемо втрачати свого покликання, нехтувати ним або забувати про нього, але направимо свої стопи за Христом, йдучи із Ним не тільки у Віфанії, оспівуючи не лише біля вхідної брами Єрусалима, але аж до самої Голгофи, де Пресвята Богородиця із пронизаним зброєю серцем (пор. Лк. 2, 35) і розбійник, що стає першим всельником Раю після його нового відчинення. Хай же Люблячий Господь благословляє кожного із нас, хто щирим наміром прямує за Ним до Царства Його Божественної милості, де лунає велична і незмінна слава Істинному Богу Христу, Котрий заради нашого спасіння сьогодні зволив сидіти на осляті [див. відп. свята], прямуючи на Страждання, якими буде здолана смерть і сущі в гробах отримають життя [див. троп. Пасхи].

Друк

      Дорогі брати і сестри, ми з вами згадуємо подію воскресіння праведного Лазаря, котрий був другом апостолів і навіть Господа Ісуса Христа (див. Ін. 11, 11), Який прийшов сьогодні до Віфанії, аби дати нам черговий поштовх для дієвої віри (пор. 11, 14). Христос воскрешає Лазаря перед Своїми стражданнями, за якими буде вже Воскресіння Його Самого, сповідуючи яке ми підтверджуємо і власну віру у воскресіння померлих та життя наступного віку. Та зовсім інші почуття були тоді у Віфанії, де Господа у супроводі апостолів зустрічають Марія та Марфа, яка бажала би, щоб Ісус був із ними раніше і Його присутність вберегла б її брата від смерті (пор. Ін. 11, 21).

     Сльози, розпач, туга за померлим братом… В такій обстановці опиняється Спаситель, щоб звершити Своє останнє чудо у цьому місці. Останнє у Віфанії, але не останнє для всього людства, якому постійно подаються чудеса та Господні щедроти, навіть якщо ми про це не благаємо. Це ми бачимо і в Святому Євангелії, коли Марфа лише вказала на відсутність Христа в момент смерті Лазаря, а Господь йде з ними до печери, в якій знаходиться спочилий, аби повернути його до життя. Христа не просили про воскресіння, а Він воскрешає, чим являє Свою Божественну силу та могутність, являє Свою владу над життям та смертю, владу над природніми процесами.

     Всі ми живемо у підвладному Богові світі, де кожне творіння свідчить про велич Господньої премудрості (пор. Пс. 103, 24) та любові. Бог створив людину для вічності, елементами якої є народження, зростання та зрілість, елементом якої є і сама смерть, котра для віруючого християнина є надбанням (пор. Флп. 1, 21). Святий Григорій Палама зауважує, кажучи: «Ось справжня смерть: коли душа роз’єднується з Божественною благодаттю і поєднується з гріхом». Це доволі вірні слова мудрого святителя, адже гріх дійсно є каталізатором смерті, а сама смерть, в свою чергу, є наслідком найпершого гріха, вчиненого нашими прабатьками в Раю. Саме тому і важлива постійна праця над своїм духовним єством, яке слід очищувати покаянням, просвітлювати виконанням заповідей Божих, преображати євангельськими справами та освячувати постійним єднанням із Господом.

     Життя із Богом – це той скарб, який єдиний можливо забрати із собою у вічність. На землі ми починаємо своє крокування, яке завершується після нашої кончини, але тільки наш особистий і щирий вибір за життя визначає наше перебування після нього. Праведний Лазар зробив вибір, кращої альтернативи якої годі й шукати, адже він не просто обрав бути із Господом, але мав із Ним дуже тісне єднання, якщо став для Самого Христа другом. Але як можна стати другом Божим і що для цього ми маємо робити? Спаситель дає нам відповідь на це питання: «Ви друзі Мої, якщо чините те, що Я заповідаю вам» (Ін. 15, 14). Ось цей важливий критерій дружби із Богом – критерій, що базується на заповідях Господніх та Його веліннях, мета яких повернути людину до первісного райського життя.

     В одній із своїх проповідей святителя Димитрія Ростовського є така заувага: «Добре сказав хтось, міркуючи про воскресіння Лазаря: Христос повернув Лазаря до життя для того, щоб людина, яка народилася у світі одного разу, навчилася двічі вмирати, бо … ніхто не може після смерті отримати життя вічне, якщо не звикне до смерті вмирати». Звичка вмирати стосується як наших негідних справ та вчинків, так і наших прихильностей до тієї чи іншої пристрасті, викорінювати які необхідно пам’ятаючи мудру настанову первоверховного апостола Павла про важливість бути мертвими для гріха, але живими для Бога у Христі Ісусі Господі нашому (Рим. 6, 11).

     Щодня ми покликані до цього життя і кожну мить цього життя ми в змозі направити в благочестиве русло задля Божої слави і власного спасіння. Нам добре відомо, що спасіння не здобувається раптово, оскільки це поступовий процес і звершувати його слід із пильністю та старанням упродовж всього нашого життя, щоб після смерті також долучитися воскресінню, яке для Христового друга Лазаря буде другим, а для вірних християнських душ – єдиним. Преподобний Софроній Есекський доволі сміливо визначає: «Бути християнином означає вірити у воскресіння мертвих; надіятись на усиновлення нас Отцем Небесним, отримати Божественний образ буття, стати, згідно із даром любові Отчої, тим, ким Він і Сам є, тобто Богом».

    Всі наші справи мають свідчити про бажання та прагнення максимально наблизитися до Бога, максимально поєднатися із Ним, максимально долучитися приготованого Ним для людини Царства Небесного. Сьогодні Христос воскрешає Лазаря, щоб після цього направитися до Єрусалиму, де його будуть урочисто зустрічати, а вже за декілька днів зрадять, віддадуть на суд під свідчення наклепників, познущаються і розіпнуть між двома розбійниками. Але сьогодні ми поки що разом із Марфою та Марією радіємо поверненню до життя їхнього дорогого брата, а Сам Христос радіє про Своїх учнів, що і вони вкотре увірують у Нього, як Божественного Учителя (див. Ін. 11, 14), і ті юдеї, котрі, завітавши до Марії, також стали свідками воскресіння Лазаря (див. Ін. 11, 45), що стало запевненням вірних про майбутнє загальне воскресіння, причасниками якого я бажаю бути всім нам!

Друк

     З великою радістю про початок нашого спасіння [див. троп., гл. 4], дорогі брати і сестри, ми урочисто святкуємо торжество Благовіщення Пресвятої Діви Богородиці, від Якої світові був народжений Месія Христос. Подія Благовіщення звертає наші душі та серця до древнього міста Назарета, куди шостого місяця Господній Архангел букв посланий для того, аби сповістити юній Отроковиці Марії, що Їй належить радіти, адже Вона стала обраною Безначальним Творцем для втілення Його Єдинородного Сина (Лк. 1, 26-30), Котрий із Отцівського лона явив нам раніше Невидимого Бога (пор.Ін. 1, 18), що від створення світу кличе вірні душі до Своїх благословенних Обителей (пор. пор. Мф. 25, 34).

      Але сьогодні ми прославляємо і оспівуємо іншу Благословенну Обитель – Діву Богородицю, адже саме Вона вмістила в утробі Своїй Бога Невмістимого. Подія Благовіщення – це милість до людського роду, якому подається спасіння, що успадковується через вільний вибір людини. Діва Марія також зробила Свій вибір, який підсумувала славнозвісною відповіддю, наповненою смиренням та покірністю волі Божій, про що і говорить Ангелу:   «Ось, Я Раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм!» (Лк. 1, 38). Ці слова Пресвятої Діви не раптові, а цілком виважені, позаяк є плодом Її довгих молитов, тривалих духовних міркувань і ретельного вивчення Святого Письма, із якого Вона черпала різноманітні знання, де найголовнішим було пророцтво про Пришестя Спасителя і Народження Його від Діви (див. Іс. 7, 14; Мф. 1, 23).

      Богоматеринство Діви Марії стало початком нової ери буття людства, яке страждало після гріхопадіння. У Благовіщенні в Назареті, в Народженні у Віфлеємі та Хрещенні на Йорданському березі Бог показує людині, що Він знаходиться поруч із нами. Господь не приходить одразу із міріадами Ангелів і Архангелів, але зцілює гріхопадіння людини, Сам ставши Людиною у всьому, крім, власне, гріха. Бог обрав Собі благословенний сосуд – лоно Пречистої Діви; обирає Собі свідків Різдва – звичайних пастушків; обирає Собі учнів – пересічних робітників і представників тих сфер діяльності, до яких юдеї, м’яко кажучи, не симпатизували. Але в таких «непопулярних» обраннях і відбувається надзвичайна справа спасіння людини через проповідь Євангелія, сповнення Закону і відкуплення занепалого єства на кривавій Голгофі.

     Це зараз Діва Марія чує Архангельське вітання із закликом до радості (Лк. 1, 28), а вже менш ніж через рік після цього Вона почує пророцтво праведного Симеона, який скаже до Неї: «І Тобі Самій меч пройде душу!» (Лк. 2, 35). «Кому, здається, було більш належним у безперервній радості поводити життя, – запитує святитель Амфілохій Іконійський, – як не Пресвятій і Преблагословенній Діві Марії – Матері Спасителя, Джерела і Подателя Вічної радості? … І чиї скорботи та страждання можуть бути рівними болю Її Материнського серця, коли Вона, стоячи поруч Хреста Спасителя і Сина Свого, був зрителькою Його безмежних страждань та ганебної смерті? Як же після цього, ми, бідні грішники, осквернені беззаконнями, можемо скаржитися, коли милостива десниця Божа відвідує нас з бідами та скорботами, заради спасіння душ наших?».

      Так, грішним людям неможливо уявити ті душевні переживання та муки, які відвідували Пресвяту Богородицю під час світоспасительних Страстей Її Божественного Сина та біля підніжжя Голгофи, але нам можливо не забувати про Її смирення перед Богом і, беручи в цьому із Неї приклад, так само в смиренні приходити до Неї зі щирою подякою про Її Материнське піклування про людство: про покровительство над іншими матерями, про заступництво вдів і сиріт, про допомогу стражденним і знайдення втіхи скорботним, про постійне ходатайство за всіх нас до Втіленого із Неї Еммануїла.

     Численні богослужбові тексти і молитовні чини, проповіді святих отців і служителів Церкви – все це наслідок однієї смиренної відповіді назаретської Отроковиці. Як, за словом Самого Спасителя, «кожний, хто підноситься, буде понижений, а хто понижується, буде піднесений» (Лк. 14, 11), так і одного разу явлене Марією смирення перед Господом стало наслідком возвеличування Її на подальші століття і аж до цього часу. Але і саме людство не залишилося осторонь цього святого дійства, оскільки, як говорить преподобний Єфрем Сирін, «Діва Марія стала для нас Небом, Божим Престолом, тому що Найвище Божество зійшло і оселилося в Ній, щоб нас звеличити».

      Християни – це люди, які є причасними до Божественної величі через Пресвяту Богородицю, оскільки від Неї Господь взяв плоть для втілення, але в свою чергу і Непорочна Діва втілила Того, Хто залишив нам Свої Божественні Плоть і Кров для зцілення наших душ і тіл, для успадкування життя вічного. Святитель Феофан Затворник зауважує щодо цього про те, що християнам слід пам’ятати – через Тайну Господнього Втілення Вона стала для нас не просто Молитвеницею та Заступницею, але і Тою, Котра насичує нас, оскільки ми причащаємося Тілом і Кров’ю, що взяті були від Пресвятої Діви Богородиці. Ось такою грандіозною і неповторною є участь Діви Марії у справі спасіння світу від рабства гріха і тенет смерті. Втім, ця участь є як настільки блаженною і святою, так і наскільки трагічною та скорботною.

      Але сьогодні ми радіємо: радіємо із Архангелом, котрий сповістив новозавітну радість; радіємо із Самою Непорочною Отроковицею; радіємо із нашими прабатьками Адамом та Євою, які також через деякий час після Архангельських відвідин Назарета будуть звільнені від колишніх уз. Ця радість, улюблені у Христі брати і сестри, має бути наповнена правдивим християнським змістом, наповнена міркуваннями про величність таємниці нашого спасіння, повинна бути наповнена хвалебними співами до Цариці Неба і землі та, звичайно ж, сповнена любов’ю до нашого Милостивого Господа, Котрий втілюється від Духа Святого і Марії Діви задля подальшого земного служіння, увінчаного пресвітлим Воскресінням, сяйво якого хай просвічує усіх нас, котрі сьогодні зібралися для того, аби, навчаючись від Ангела, однодушно виголосити: «Радуйся, Благодатна – Господь з Тобою! (Лк. 1, 28) Радуйся, Невісто Ненавісная! Радуйся, Матір всіх Творця!».

Друк

Перед початком Великого посту у 2025 році Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій направив Послання до вірних Української Православної Церкви зі словами настанови та благословив на особливе правило з молитвою за мир в Україні.

Друк

Різдвяне послання Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам Української Православної Церкви.

Друк

Привітання митрополиту Львівському і Галицькому Філарету з нагоди 13-ї річниці єпископської хіротонії і перебування на Львівській кафедрі від духовенства та всіх вірних Львівської єпархії.

Друк