Нині, дорогі брати і сестри, ми вчергове розпочинаємо дорогу Успенського посту, який хоча є і не таким тривалим, як, до прикладу, Великий чи Різдвяний, проте таким же спасительним. І якщо в час Святої Чотиридесятниці для укріплення наших духовних сил посеред неї височіє Чесний Хрест Господній, то період цього посту ми розпочинаємо одразу із його пошанування та оспівування. Хрест Господній – це знаряддя нашого спасіння, це знамено перемоги Життя над смертю, це слава для Ангелів і рана для демонів [див. екзап. Хресту], це сила Божа, що подана для християн (пор. 1Кор. 1, 18).
Із великою та смиренною подякою належить віруючим щоразу підходити до Хреста, на якому постраждав за нас Господь: Невинуватий постраждав за винних, Безгрішний за грішників, Досконалий Творець за власне занепале творіння. У преподобного Ісаака Сиріна ми знаходимо такі напрочуд дерзновенні, однак варті уваги, слова: «Не наважуйся Бога назвати справедливим, бо яка ж це справедливість – ми згрішили, а Він Сина Єдинородного віддав на Хрест?». Саме таке відношення нашого Господа до нас самих – занепалих у гріхах, але не залишених без батьківського піклування Небесного Отця, Котрий нічого для нас не шкодує. А що взамін готова запропонувати сама людина у відповідь на таку безмежну любов Бога? Насамперед також любов і любов нелицемірну, а подібну жертовну любов!
Любов є найбільшою чеснотою обраного народу Божого (див. 1Пет. 2, 9), яким після відступництва народу юдейського стали християни. Але і до Пришестя у світ Спасителя Христа були ті, які були свідками Істинного Бога і готовими постраждати в ім’я Його. Це ті, кого ми також нині пошановуємо – святі Маккавейські подвижники разом зі своєю матір’ю та учителем. Їхній подвиг для нас є одним із найбільших прикладів свідчення про свою приналежність до Господа, адже вони стали свідками Бога, Котрий ще не втілився і не вказав на приклад власного хрестоношення за Ним (див. Мк. 8, 34), не подав вказівки про вдосконалення у любові (пор. Ін. 13, 35) і не акцентував увагу на тих кровожерцях, які, вважаючи, що приносять службу Богові, будуть нещадно знущатися із вірних аж до самої смерті (див. Ін. 16, 2).
Але всіх святих завжди об’єднує наш Бог, Який приніс для нас найдосконалішу любов, що здійняла Його на Хрест, а нас надихає слідувати за сяйвом цього Хреста. Преподобний Силуан Афонський одного разу зазначив: «Господь настільки нас любить, що ми цього не можемо осягнути. Ми бачимо Хрест, знаємо, що Він розіп’явся за нас і помер у Стражданнях, але душа сама зрозуміти цю любов не може, а пізнається вона тільки Духом Святим». Як можна досягти такого пізнання? Лише через відданість Богові у слідуванні Його заповідям та велінням, у слідуванні шляхом досконалості і здобуттям дарів Духа Святого, серед яких також є любов (див. Гал. 5, 22). Тобто, як бачимо, коло замикається і знову ми зупиняємось на любові, але ця зупинка має перспективу вічного життя, де царює саме Любов, а не будь-яка інша тлінна категорія земного буття.
Так важливо на початку посту вкотре нагадувати собі про любов та смирення, про власне крокування за Христом та відданість Йому. Це нагадування про те, що всі наші добрі вчинки та посильні подвиги не для нашого особистого звеличення, а задля Божої слави. Християнин існує в цьому світі для того, щоби своїм належним життям у свій час сподобитися Небесного Царства, посеред якого височіє Пречесний Господній Хрест. Жодні матеріальні цінності та житейський комфорт не в змозі порівнятися із Хрестом Ісуса, тому все матеріальне та житейське легко втрачається. Але не так це з тими людьми, які накопичують духовні скарби, про що нас навчає Сам Спаситель, коли говорить: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа нищать, і де злодії підкопують і крадуть, а збирайте собі скарби на Небі, де ані міль, ані іржа не нищать, і де злодії не підкопують і не крадуть» (Мф. 6, 19-20).
Саме такі духовні скарби змогли зібрати Маккавейські сповідники, котрі не посоромилися Бога і Його завітів перед перелюбними і грішними людьми, а за це Господь і їх не посоромився, а прийняв на Своє лоно (пор. Мк. 8, 38), звідки вони сяють тепер мов зірки, що вказують вірним шлях до спасіння та життя вічного. І ми також маємо прагнути до успадкування таких же нетлінних благ. Так, ми не повинні спеціально наражати себе на смертельну небезпеку або ж вчиняти провокації, але бути готовими до свідчення про свою приналежність до Істинного Бога, заради Якого ми освячуємо своє життя благочестям та променями Святого Євангелія, що просвічує світ величним світлом любові Спасителя Христа.
Кожне свято або ж пам’ять святих по-своєму звертають увагу вірних на ті чи інші важливі аспекти духовного життя. Сьогодні ми з вами, брати і сестри, стоячи на початку Успенського посту, слухаємо уривки Євангелія про Страсті нашого Спасителя, поклоняємось Його Животворчому Хресту і споглядаємо на подвиг доновозавітних мучеників: все це разом говорить нам про важливі речі нашого життя – любов, вдячність та віру. Так, ми маємо любити Бога, нам належить дякувати Йому за все, що Він приніс для роду людського, і при цьому щиро вірити Йому і довіряти, аби у будь-який момент нашого життя бути готовими дати звіт про своє християнське уповання на Бога (пор. 1Пет. 3, 15), Який безмежно любить нас. Амінь!
